Почнімо з печерної людини. Учні стверджують, що я знав її особисто, але це наклеп: я знайомився щонайбільше з її нащадками, на батьківських зборах. Печерна людина винайшла річ, яка супроводжує нас донині: виправдання. Перше звучало «бо це моя печера», і слід визнати, що для кам’яної доби міркування було напрочуд повним.
Далі пішло як по маслу. Людина, як і кожен добрий учитель, не любить стояти на місці, тож з виправданнями розвивалася планомірно. То була честь, то релігія, то справедливість, а то просто неділя й відсутність інших планів. Давні римляни дійшли висновку, що раз уже хтось мусить битися, то можна продавати квитки. Так народився гладіатор, перший в історії фрілансер з ексклюзивним контрактом і кепською медичною страховкою. Публіка знала, чого хоче, і вимагала цього спільним ритмічним ревінням. Сьогодні це називається «секція коментарів».
Середньовіччя підняло планку. Двоє чоловіків у бляшанках із-під сардин, що мають амбіції, гамселять одне одного по головах, трибуни ревуть, герольди коментують, дами кидають хустинки. Усе в ім’я честі. Перший стрімінг в історії: без інтернету й без передплати, зате з ризиком втратити зуби.
А потім, року Божого 1940, на сцену вийшов Багз Банні, і насильство отримало нову, геніальну версію. Насильство без наслідків! Ковадло падає на голову, герой стає пласким, як млинець, над головою на мить кружляють пташки, а за хвилину він знову нормальної форми й хрумає моркву. Усі сміються, бо ми з авторами маємо негласну угоду: ніхто насправді не страждає. Багато років я був переконаний, що в реальному житті це теж працює. Мою думку перевірив аж фізрук, у спосіб, який я волів би залишити при собі.
У дев’яності насильство підросло, змужніло, накачало м’язи й заговорило з австрійським акцентом. «Hasta la vista, baby» звучало тоді як найвища форма поезії. До цього додалися ігри. Двоє друзів біля одного комп’ютера, третій чекає біля стіни своєї черги, і всі ми чекаємо на цей єдиний момент, коли екран затихав, а диктор оголошував: FINISH HIM! У нашого покоління не було морального стрижня, було джойстик.
Дорослі, як це зазвичай буває, швидко знайшли винного. Винного завжди знаходять швидше, ніж причину. За все погане в молоді відповідали комп’ютерні ігри, MTV і Мерилін Менсон, який у медіа відповідав приблизно за все: від розлучень до неврожаю картоплі. Мій мозок гнив перед телевізором увесь 1997 рік, про що я знаю з надійних джерел, бо казала мені про це директорка, а вона ніколи не помилялася, навіть коли говорила про речі, про які не мала поняття.
Ми й досі з цього сміємося. Я теж, зізнаюся, цілком мило.
Середа, 7 жовтня 2026 року.
«19-річний юнак у Польщі поранив дев’ятьох людей під час нападу на школу», AP.
Четвер, 8 жовтня 2026 року.
«Одна людина загинула, двоє поранені під час другого нападу на польську школу за два дні», Reuters.
Бля.
***
Від автора для українських читачів: наприкінці цього тексту йдеться про реальні події в Польщі. 7 жовтня 2026 року в Остроленці 19-річний учень професійної школи напав на учнів, учителів і перехожих, поранено дев’ятьох людей. Наступного дня в селі Лещидул-Новіни, на північний схід від Варшави, 15-річний колишній учень початкової школи напав на працівників школи: одна жінка загинула, ще двоє людей поранені.
