ЗА РОБОТУ БЕРИСЬ, ДІДУ

Середні віки, що їх звуть середньовіччям, не належали до найприємніших в історії людства. Це не так, що доживши до пенсії, ти сідав у кліматизованій корчмі й уминав гречану кашу, посипану рибною лускою (на щастя). Ні! Не так — бо ти вже, мабуть, не жив. Досяг ліміту 30 весен, і тебе саме поїдають круки та ворони за тином, куди ти пішов задовольнити ранкові фізіологічні потреби.

Цілком непідтверджені джерела (моя хвора уява) пов’язують це з тим, що зветься кризою середнього віку. Середньовіччя — це одна велика криза. Натомість сьогодні, коли людина переступає сорокарічний рубіж, її вважають кимось, хто народився в середньовіччі. І коло асоціацій замкнулося.

Як старий (і до того ж бельфер) пам’ятаю один серіал, що нині вважається культовим. Коли герой «Сорокарічного» Степан Карпенко святкував сорок років, телебачення визнало це настільки драматичною подією, що зняло про це цілий серіал. Назва першого епізоду — «Тост, або ближче ніж далі». І я розумію, що це не повідомлення з GPS.

Сьогодні сорокарічний заводить акаунт у TikTok — і теж чує, що з ним щось не так. Різниця лише в тому, що колись його відправляли до лікаря, а тепер — до будинку для літніх людей у коментарях. Серйозно: консернація. Я не знав, чи відповідати на «за роботу берись, діду», чи «яку високу пенсію я отримую», бо суперечність цих безглуздостей поставила мене перед адаптаційною проблемою. На щастя, для таких коментарів є модератори.

Не хочу тут повчати нікого банальностями про повагу до старших. Не в часи, коли повага перерекламована. Не в часи, коли треба втратити повагу до самого себе, щоб бути в тренді. Краще сяду собі на порозі безуму і дивлюся на людиноподібних істот, що приросли до смартфонів як паразити, які живляться чужою сексуальністю, національністю, расою, віросповіданням. Смішно трохи, але, мабуть, для чогось потрібне.

Як там було у Франка? «Хто не куштував гіркоти праці — не зазнає солодощів у житті»? Покоління 80-х. Ми вміємо порахувати цяточки на черевці сонечка без калькулятора. Нам не потрібен був Fortnite чи CS — вистачало гатити мурах палицею (аналогово). Ми знаємо альбоми улюблених виконавців — цілком. Вміємо дивитися фільми довші ніж 4 хвилини і пам’ятати їхній зміст. Пройшли шлях від телефонної будки на жетони до смартфона й моделей ШІ. Пам’ятаю обличчя діда Михайла, який дивився на мене з відразою, коли я казав, що мерзну, бо іній на вікнах був зсередини. «Він же босий у лютому 44-го повертався з примусових робіт у окопах». Сьогодні я так само дивлюся на нитикання підлітків, яким важко витримати температуру після поломки кондиціонера в їхніх кімнатах. Дивує мене, що єдине питання, яке спадає на думку молодій людині при вигляді «старигана», який знає як самому зробити масло чи зварити пиво, — це питання про розмір пенсії.

Всупереч рекламі кремів від деінсталяції зморшок, всупереч фільтрам чергових фотододатків — людина старітиме. Криза середнього віку — це не сиве волосся і скрипіння в суглобах, наче в незмащених лицарських обладунках. Старіють наші думки, падають багато наших юнацьких ідеалів, а результати життєвих планів відрізняються від задуманого — ось що таке криза. І хоча, попри спроби зрозуміти заплутані формули пенсійного фонду, я не знайшов відповіді на питання про сенс існування — я відшукав свою аудиторію.

PS
Вітаю своїх модераторів — колишніх учнів, які варять власне пиво.

PS 2
Переглянув усі серії «Сорокарічного». Завтра наступний етап: фільм «Столітній дідусь, який виліз у вікно і зник»